Олександр Пащенко "Життя з варіантами" (уривок)
Розчепурений жевжик, який до того сидів на табуретці навпроти Сема, кудись зник, а на його місці миттєво з’явився літній сивий чоловік у чорній сюртучній парі та циліндрі.
І як вони все це роблять?
Одночасно змінилося й умеблювання кімнати. Стіни, як і дотепер, ховалися десь у навколишньому мороці. На місці нашвидкуруч збитого дерев’яного столу і табуреток стояли два крісла-гойдалки і величний та солідний різьблений стіл у стилі Людовика XVI. Майже біля самого столу весело палахкотів, пожираючи полінця, вогонь у величезному каміні. Чоловік у кріслі навпроти Сема, котрий чомусь був узутий у домашні капці, простяг ноги до вогню і полегшено застогнав. З гонором англійського лорда він поважно дістав з кишені монокля, приклав його до лівого ока, примружився, подивився на Сема і промовив:
- Вважають, що солідна обстановка заспокоює. Не знаю, чому вони вирішили почати з того грубіяна. Це можливо обумовлено вашим інтелектуальним рівнем.
Сем тим часом перестав нарешті витріщати на нього очі й наважився спитати:
- Де я?
- Це щось на зразок шоу.
- Що я тут роблю?
- Проходите рівні.
- Які рівні?
- Попередній був із тим невихованим і позбавленим смаку юнаком. То ви язичник?
- Будемо вважати так.
- Що саме вас непокоїть у монотеїзмі?
- А якій концепції ви надаєте перевагу?
- Взагалі-то я прихильник англіканської церкви, проте зараз це не має особливого значення, якщо ми вже тут.
Англієць зник, забравши з собою всі меблі й тепер Сем сидів просто на землі біля багаття, а навпроти нього навпочіпки обгризав кістку якийсь чи то пітекантроп, чи то неандерталець, утім Сем не мав жодного уявлення, яка між ними різниця. Зрештою той підняв голову і мовчки спідлоба поглянув на Сема, немовби намагаючись збагнути, звідки той узявся і що тут робить, а тоді раптом простягнув Сему недогризену кістку.
Наступної ж миті він зник, а біля вогню опинився облізлий, немов після довгих і важких поневірянь, пес. Він кілька важких і довгих секунд дивився на Сема, висолопивши язика і важко хекаючи, а потім промовив до нього:
- То що ж таки є життя?
- У кожного існує своя думка з цього приводу, – глибоко всередині Сем уже майже перестав дивуватися всьому, що відбувалося навколо.
- Структуруємо питання, – пес замислився настільки, наскільки може бути замисленим собака. – Мене цікавить життя як властивість матерії, стан протилежний смерті. Які, на вашу думку, ознаки життя?
- Дихання, биття серця.
- У дерева не б’ється серце. Душа не дихає. Не підходить. Що ще? Міркуйте більш узагальнено.
- Існування?
- Існує усе: і живе, й не живе, – пес примружив очі, якось підозріливо поглянувши на Сема. – Чи живуть метали?
- Ні, звичайно ж.
- А як же тоді витривалість, втомлюваність, старіння, пам’ять металів?
- Не чув такого.
Пес пропав і замість нього з’явився стіл вишуканого стилю і величне масивне крісло. У каміні знову спокійно горів вогонь.
- Де ж ви поділися? – спитав Сем уголос, не побачивши співрозмовника.
У відповідь йому десь у просторі над столом прозвучало:
- Чи не здається вам, що більшість речей також мають властивості життя?
- Перепрошую, не бачу з ким маю честь розмовляти?
- Ви ж дивитеся прямо на мене.
- Куди саме?
- Лак, червоне дерево, висока різьблена спинка…
- Крісло?
- Ви вважаєте, що суть дерева змінюється після обробки?
- Крісло не може бути живим.
- Отже, ваш світогляд розділяє життя на органічне і неорганічне.
Зненацька над кріслом з’явилася невеличка, немов створена з туману, світна кулька, крізь яку можна було розгледіти різьбу.
- А як же ефірні форми життя? – спитала вона, висячи у повітрі на рівні Семового обличчя.
- Ви маєте на увазі душу?
- Кожне матеріальне утворення одухотворене, тобто має душу. То які ж ознаки життя?
- Народження, ріст, розмноження.
- Це може стосуватися навіть каменя. Думайте ще.
Світна кулька зникла разом з кріслом і столом, і Сем знову опинився на землі перед багаттям.
- Це може стосуватися і мене. Як стихії звичайно ж, – голос ішов від вогню.
- Вогонь не може розмовляти.
- Мені молилися ті, хто зараз навіть не можуть миттєво відповісти скільки буде 1817391624 помножити на 23878923475.
- Не розумію.
- Не має значення. Ми, здається, розмовляли про ознаки життя? Продовжуйте.
- Вже не знаю, що й казати. Харчування, виділення, розмноження.
- Це ознаки, що перейшли до людини від рослинних організмів – так звані вегетативні функції. Ви й досі мислите як людина.
- Можливо, здатність усвідомлювати себе, мислити, розвиватися, творити, обмінюватися інформацією.
Усе щезло. Сем сидів посеред величезного пляжу на піску. Хвилі лизали йому п’яти, одна за одною накочуючись на берег, а з темного неба підморгували зірки.
- Вже краще, – голос здавалося ішов звідусіль. – Але ж ці ознаки мають місце існувати й у великих масивах матерії.
- Тобто.
- Величезний пляж, наприклад, або океан. Ціла планета чи Всесвіт. Держава, суспільство, людство.
- Ви вже мене зовсім заплутали. Чи не досить?
Усе знову повернулося на свої місця. Темрява, що приховувала собою стіни, розсіювалася самотнім мерехтливим вогником свічки на грубо збитому дерев’яному столі. Вони сиділи на табуретках і франтувато вдягнений молодик приязно шкірив до Сема зуби.
- Можливо й досить, – продовжив він. – Ти вже пройшов усі рівні.
- Як же пройшов, якщо для мене нічого не змінилося. Ви взагалі хто такий?
- Я – усе це, – жевжик знову вишкірився. – Працюю по контракту. Спеціалізуюся на проведенні співбесід.
- І як пройшло?
- Безліч стереотипів, невизначеності або й просто лінощів. Життєві погляди потребують розширення.
- І що далі?
- Ти повертаєшся.
- Куди?
- Назад. Це недовго. Народишся, помреш, і знов побачимося.
- Ти Бог?
- Я той, хто тримає ключі. Щось на кшталт Апостола Петра.
- А де ж Бог?
- Бог є Життя. Та про це ми поговоримо наступного разу.
Несподівано простір навколо Сема залило сліпучим білим світлом. Хтось невидимий, міцно тримаючи Сема за ноги униз головою, сильно вдарив його великою долонею по дупі. Сем перший раз набрав повітря у легені й заплакав.